«Ми весь час говоримо про військових: як їх підтримувати, як зустрічати, як не ставити зайвих запитань. І це дуже правильно. Але одного дня я зрозуміла, що мені теж хочеться, щоб мене хтось запитав: “А як ти?”».
Ділиться дружина військовослужбовця пані Любов із Житомирщини, чоловік якої служить у Силах оборони. Саме під час зустрічей у групі підтримки вона знайшла жінок, яким не потрібно було пояснювати, чому іноді так важливо побути серед людей, які переживають схожий досвід.
«Спілкування і люди — це взагалі моя потреба. А війна зробила так, що ті люди, які були поруч раніше, вже живуть іншими інтересами. І поки чоловік служить, ти залишаєшся сама. А без людей, особисто мені важко».
Спілкування стає підтримкою
До того, як пані Любов долучилася до нашої групи підтримки, вона намагалася сама створити спільноту для спілкування із жінками із родин військовослужбовців.
«Я хотіла збирати жінок, навіть без психолога, щоб просто поговорити. Але після завершення одного із таких проектів все зупинилося. А я хотіла говорити зі своїми, з такими жінками як я».
Така можливість з’явилася, коли знайома психологиня розповіла пані Любові про онлайн-групи підтримки, які проводить наша організація.
«Так співпало, що інформація про онлайн-групу підтримки з’явилася саме тоді, коли це мені було дуже потрібно».
На зустрічах жінки говорили про те, що їх хвилює, або просто слухали одна одну. Вони обговорювали, як проживати складні емоції та справлятися зі щоденними викликами, знайомилися з простими способами самодопомоги, займалися творчістю.
«Тут можна було відкриватися настільки, наскільки жінка готова».
У повсякденному житті вона не завжди наважується розповідати, що є дружиною військового, бо іноді доводиться думати, як люди можуть відреагувати та чи не потрібно відповідати на якісь недоречні питання, які можуть бути болючими.
«Не кожна людина розуміє, як це — жити в постійній тривозі та невизначеності, а деякі запитання можуть лише посилювати напругу. А в групі не потрібно було контролювати кожне своє слово, ніхто не ставить запитань, на які немає відповіді. Не потрібно пояснювати, чому сьогодні важко, чому з’явилися сльози або чому звичайні справи раптом забирають так багато сил».
Життя між щоденними справами та очікуванням
Але життя дружини військовослужбовця — це не лише очікування й переживання за чоловіка. Це ще й безліч щоденних справ і рішень, які доводиться брати на себе. Замінити газовий балон, полагодити розетку, розібратися з пральною машиною — те, що раніше пані Любов могла робити разом із чоловіком або доручити йому, тепер часто доводиться вирішувати самій.
«Раніше лампочку чи фільтр на воду міняв чоловік. Я не помічала, що паркан може зламатися, тому що чоловік це швидко лагодив і все було в порядку. Тепер доводиться це робити самій. Спочатку чоловік пояснював усе телефоном, іноді допомагали знайомі та сусіди, а поступово я навчилася сама».
За словами пані Любові, війна змінила і спілкування з чоловіком. Коли зв’язок короткий і непередбачуваний, розмови часто зводяться до найважливішого: чи здорові діти, чи все добре вдома, чи все добре з чоловіком.
«Наші розмови часом дуже короткі: “Діти нагодовані?” — “Так”. “Усі здорові?” — “Так”. “Я в порядку”».
Життя кожного продовжувалося в різних обставинах.
«Він пам’ятає мене такою, якою я була “до”. І я так само пам’ятаю його. А зараз ми обоє змінилися, тому треба заново вчитися бути разом».
Історії інших жінок допомагали пані Любові побачити, що можна спробувати поговорити з чоловіком про те, що турбує, написати йому, знайти нові способи залишатися на зв’язку. Вона стала частіше писати чоловікові, записувати разом із дітьми короткі відео для нього та шукати маленькі спільні ритуали, які допомагають залишатися частиною життя одне одного.
Поступово змінилося й ставлення пані Любові до власних потреб, і вже не потрібно відчувати за це провини.
«Я зрозуміла, що маю дбати про себе та свої потреби. Тоді в мене буде ресурс, я зможу підтримати і дітей, і чоловіка».
Підтримка не закінчується разом із розмовою
В групі було місце для кожної розмови, згадує пані Любов. Якщо якась тема залишалася важливою, до неї могли повернутися на наступній зустрічі. А якщо хтось із учасниць хотів поділитися своїми переживаннями чи думками, ведучі групи завжди давали таку можливість.
«Не всі розмови в групі були легкими. Іноді хотілося поплакати, розповісти те, що довго було невисловленим. Важливо, що після таких розмов тебе не залишали наодинці з тим, що ти відчуваєш. Завжди був час заспокоїтися, переключитися й відпустити те, що накопичилося. І це було дуже важливо».
Для пані Любові було важливо, що групу вели фахівчині, які самі дотичні до досвіду родин військових — через власну родину, роботу з військовими чи багаторічне волонтерство.
«Це справді було коло своїх. Ведучі нас розуміли не лише як психологи, а й тому, що їм особисто знайомий цей досвід».
Підтримка має бути доступною там, де живуть жінки
Пані Любов переконана: групи підтримки для дружин військовослужбовців потрібні не лише у великих містах, а й у невеликих громадах. Водночас важливо враховувати, що досвід кожної родини різний, а отже, не всі переживання варто об’єднувати в одному форматі.
«Нас багато що об’єднує. У всіх є спільна мрія і віра. Але ситуації в кожної родини різні, і це теж потрібно розуміти».
За словами пані Любові, група підтримки — це місце, куди жінка приходить не лише розповісти про складне, а й знайти сили та ресурс. Тому важливо, щоб учасниці могли говорити з людьми, які проживають близький до них досвід.
Не менш важливою є доступність таких зустрічей, переконана пані Любов.
«У невеликих громадах жінкам часто складно приходити на офлайн-групи. Є багато справ: робота, діти, господарство. Навіть коли є потреба у спілкуванні, знайти кілька годин і дістатися до місця зустрічі буває непросто. Саме тому онлайн-формат — зручне рішення».
Це дає можливість бути присутньою навіть тоді, коли вдома багато справ. Можна на кілька хвилин вимкнути камеру, подбати про дитину чи зробити щось по господарству, а потім повернутися до спілкування.
«Ти все одно чуєш інших, залишаєшся частиною групи».
Водночас, каже пані Любов, онлайн-формат не має повністю замінювати живі зустрічі. Для когось важливо побачити інших жінок поруч, поговорити без екрана, відчути присутність і людське тепло. Тому, у громадах можна розвивати поєднання різних форматів такої підтримки, головне, щоб така підтримка була.