Окрім взаємодії з правоохоронними органами, важливою частиною відновлення після полону є психологічна підтримка.
Одним із ключових етапів є постізоляційний дебрифінг — спеціально організована розмова, яка допомагає людині поступово осмислити пережите. Як пояснює полковник Дмитро Янталець Начальник відділу — заступник начальника управління реінтегра- ційних заходів Центрального управління цивільно-військового співробітництва Генерального штабу Збройних Сил України, психолог, попри складну назву, насправді йдеться про структуровану і безпечну бесіду, що допомагає поетапно усвідомити досвід після полону.
Далі про це детальніше в матеріал, який підготовлено на основі відео «Що таке постізоляційний дебрифінг і чому він важливий», опублікованого на YouTube-каналі благодійного фонду «Принцип надії» — правозахисної організації, створеної під час повномасштабної агресії росії проти України. Фонд працює для підтримки людей, постраждалих від війни: військових і цивільних полонених, звільнених із полону, ветеранів, внутрішньо переміщених осіб та інших вразливих груп. Його діяльність також спрямована на захист прав і свобод, відновлення справедливості та посилення стійкості українського суспільства. https://www.youtube.com/watch?v=_hdU9eBkmDM&t=314s
Після тривалого перебування в примусовій ізоляції людині може бути важко говорити про свій досвід. Психіка часто «закриває» травматичні спогади, щоб захистити від надмірного болю. Водночас утримувати цей досвід у собі — ще складніше. Саме тому дебрифінг стає першим кроком до відновлення: він допомагає не лише розповісти про пережите, а й зрозуміти цей досвід та поступово повернути контроль над власними емоціями.
Після такої розмови військовим зазвичай стає легше:
- орієнтуватися, про що вони готові говорити з рідними;
- взаємодіяти з побратимами та іншими людьми;
- відповідати на запитання журналістів або фахівців.
Чим дебрифінг відрізняється від звичайної бесіди
Постізоляційний дебрифінг має кілька важливих особливостей. Його проводять підготовлені фахівці. Це люди з психологічною освітою, які знають, як працювати з досвідом полону. Вони готові чути складні історії та допомагають зробити розмову максимально безпечною для людини. Під час зустрічі зазвичай присутній і додатковий психолог, який стежить за емоційним станом та допомагає, якщо виникає сильна реакція. Розмова будується так, щоб не нашкодити. Важливими є тактовність, повага та відсутність тиску. Людина може не відповідати на запитання, зробити паузу або сказати стоп в будь-який момент.
Чітка структура. Дебрифінг має зрозумілий алгоритм, який допомагає поступово й безпечно пройти через складні спогади. Під час дебрифінгу поважають особистісні межі та дають вибір, без тиску.
Як проходить постізоляційний дебрифінг
Розмова зазвичай складається з трьох етапів.
1. Підготовка
Фахівці пояснюють мету зустрічі, розповідають, як усе відбуватиметься, уточнюють стан людини. Важливо: участь є добровільною, і військовий може зупинити розмову в будь-який момент.
2. Основна розмова
Поступово, крок за кроком, людина пригадує події: від моменту потрапляння в полон до звільнення. Цей процес може бути схожим на розгортання складного досвіду — «шар за шаром». Мета: не лише розповісти про свій біль, але і зрозуміти, що допомогло витримати. Це допомагає побачити себе не жертвою обставин, а людиною, яка змогла вистояти.
Фахівці допомагають:
- відновити послідовність подій;
- осмислити пережите;
- структурувати досвід;
- безпечно виразити емоції.
Постізоляційний дебрифінг — розмова, спрямована в майбутнє. Обов’язково обговорюється враження людини в перші дні після звільнення, а також — плани на подальше життя.
3. Завершення
Наприкінці обговорюють самопочуття, відповідають на запитання та, за потреби, скеровують до інших спеціалістів — наприклад, щодо сну, питань щодо документів чи відновлення стосунків із близькими.
Як використовуються матеріали, отримані під час постізоляційного дебрифінгу?
Звільнені з полону — експерти з виживання. Війна триває. Свідчення, отримані під час постізоляційних дебрифінгів, потрібні фахівцям, котрі розробляють навчальні програми для військовослужбовців. Свідчення зберігаються анонімно, використовується фахівцями лише за вашої згоди та узагальнено.
Як уникати ризиків потрапляння в полон, а в разі потрапляння — як зберегти себе, своє життя і здоров’я, свою особистість, своїх побратимів та посестер у полоні? Як взагалі залишатися людиною за таких обставин? Як вистояти і врешті-решт повернутися додому? Досвід експертів з виживання дає дуже конкретні і надзвичайно цінні відповіді на ці запитання.
Коли проводять постізоляційний дебрифінг?
Тоді, коли ви відчуєте, що готові до розмови. Вас ніхто не підганятиме, але вам скажуть про можливість проведення дебрифінгу вже на другий день після звільнення. Чітких правил, коли саме проводити, немає: тут працює логіка здорового глузду. Після звільнення пріоритет мають лікарі. Вони мусять провести обстеження, пересвідчитися, що ваш стан дозволяє провести розмову зараз. А далі — що швидше, то краще для вас. Буває, військовослужбовець, який проходить реінтеграцію після полону, ні з ким не хоче говорити. Його право. А потім він бачить, який вплив розмова під час дебрифінгу мала на його побратимів, і змінює свою думку. Адже виговоритися таки треба, і це має дуже позитивний ефект.
Тривалість дебрифінгу може бути різною — усе залежить від стану людини та її готовності говорити. Іноді достатньо 30–60 хвилин. В інших випадках розмова триває кілька годин або навіть відбувається у кілька етапів. Це нормально: кожен проходить цей процес у своєму темпі.
Чому це важливо для самого військового і для інших
Постізоляційний дебрифінг має значення не лише для особистого відновлення. Свідчення звільнених з полону допомагають:
- створювати навчальні матеріали для військових;
- зменшувати ризики потрапляння в полон у майбутньому;
- підвищувати шанси на виживання в критичних умовах.
Що важливо знати родинам
Для близьких важливо розуміти: участь у таких розмовах — це частина відновлення, а не «повернення до травми».
Після дебрифінгу військовому часто стає легше говорити і з рідними. Але це не означає, що він буде готовий одразу ділитися всім.
Найкраща підтримка в цей період — це:
- не тиснути з розпитуваннями;
- дати час;
- бути поруч і готовими вислухати, коли людина сама захоче говорити.